Казки для дітей

У сучасному суспільстві все більш помітними стають помітні негативні тенденції: стирання граней між добрим і злим, насаджування хибних ідеалів, споживацьке ставлення до дійсності. У нескінченному вирі хибних цінностей джерелом світла для дитини має стати доросла людина – батьки та педагоги, які поведуть її по життю і покажуть справжнє, гуманне, всеохоплююче; допоможуть зробити усвідомлений вибір на власному життєвому шляху.
Виховати у дітей гуманне ставлення до світу, людину з красивою душею допоможуть філософські казки М.А. Андріанова
 
Краса душі
Нудно було Квітці стояти цілими днями на одній ніжці посеред клумби. Вона виросла і розпустила свої пелюстки набагато раніше  інших квітів, і тому спілкуватися їй було абсолютно ні з ким. Одного дня, на неї сівнезнайомий, дуже красивий Метелик. Він, напевно, прилетів здалеку, тому що таких гарних крилець Квітка ще ніколи не бачила. Поки Метелик, склавши крила, відпочивав, Квітка поскаржилася йому на свою самотність і розповіла про те, як нудно і невесело їй живеться. Зглянувся Метелик над самотньою Квіткою. Він вирішив не летіти далі, а оселитися поблизу. Йому хотілося частіше прилітати до Квітки і розповідати їй про ті місця, де він вже встиг побувати.
Тепер Метелик багато разів на день прилітав до Квітки з новинами, а та, широко розкривши пелюстки, радісно зустрічала свого красивого  гостя. Та одного разу, коли Метелика не було поруч, до Квітки підійшов хлопчик і захотів її зірвати. Квітка стиснулася, затремтіла від страху і попросила не зривати її, а замість себе запропонувала йому зловити свого красивого друга. Хлопчик погодився і пішов додому за сачком. Коли малий повернувся, то заховався, виглядаючи Метелика. Незабаром той з’явивлася в небі. Метелик кудись поспішав і летів повз, але Квітка широко розкрила свої пелюстки і покликала:
– Метелику, лети швидше до мене, я на тебе давно чекаю. Мені необхідно тобі дещо сказати.
Як тільки Метелик підлетів до Квітки, то одразу ж опинився в сачку. Він хотів вирватися з полону, але у нього нічого не виходило. Раптом край сачка піднявся, і Метелик побачив руку, що тягнеться до нього. Чиїсь пальці намагалися його схопити. Метелик кидався, бився крилами і нарешті йому вдалося вирватися на волю. Злетівши високо, він озирнувся і побачив, що від удару сачка Квітка зламалася. Вона без руху лежала серед трави. Хлопчик пішов, а Метелик ще довго сидів поруч зі своєю зламаною і мовчазною подругою, і гірко плачучи, говорив:
– Це я винний, це тебе через мене зламали, прости мене, Квіточко.
 
Як Краса на Тхора образилася
У глибокій норі посеред лісу жив Тхір, маленький чорненький звірок, трохи більший за звичайну білку. Бігав він увесь час брудний, шкурку свою не чистив, в нору всяке сміття з усього лісу тягнув, а недоїдки після того як поїв, не відносив далеко і не закопував, як це роблять всі, а прямо в норі розкидував. Врешті-решт, від Тхора стало так неприємно тхнути, що звірі від нього в різні сторони розбігалися, а проходячи повз його нори, носи закривали і від мух відмахувалися. Тільки один Тхір нічого особливого не помічав, бо звик так жити.
Якось і Краса, яка спала в серці Тхора, не витримавши такого огидного запаху, прокинулася. Чи то образилася вона на такого бруднулю, чи то ще щось трапилося, але вночі, коли Тхір спав, покинула вона його. Одразу ж Тхір став у сні крутитися, кривитися і про щось скиглити. Виявилося, що сон йому став снитися якийсь дуже негарний, де всілякі слизькі неприємні равлики і слимаки за ним ганяються і облизати його хочуть. Всю ніч Тхір тікав від своїх слизьких переслідувачів, а вранці, коли прокинувся і виглянув з нори, то дуже здивувався. Раніше сонце і ліс йому подобалися і він вважав їх красивими, а тепер і сонце, і ліс, і річка, і все інше стало якимось негарним, і навіть трішки огидним. Сонце навмисне сліпило променями очі, ліс допомагав вітрові сильно шуміти і шелестіти, а річка зі своєю холодною водою начеб-то б спеціально хотіла, щоб у Тхора заболіло горло. Навіть всі лісові мешканці стали здаватися якимись поганими і некрасивими, а від улюбленої їжі Тхір тепер кривився і зморщувався, тому що вона чомусь весь час виявлялася несмачною.
Цілий день ходив Тхір незадоволений, з поганим настроєм, бо нічого гарного навколо себе не помічав. Вночі йому знову наснився негарний сон, а вранці він знову зустрівся з некрасивими друзями, сонцем, лісом та річкою. Так тривало цілий місяць.
– Напевно, це ліс ночами шелестить, дерева розгойдує, всі мої красиві сни розполохує, – якось раз, прокинувшись вранці, подумав Тхір, і негайно вирішив піти на пошуки тихого і спокійного лісу.
Йде Тхір і все голову задирає, дивиться, коли інший, хороший, ліс почнеться, котрий не стане з вітром пустувати і деревами шуміти. Довго б шукав Тхір тихого лісу, якби раптом на його шляхові не зустрівся старий корч, що стирчав з-під землі. Спіткнувся Тхір об нього, впав боляче на землю і раптом побачив, що з нього викотилося щось маленьке, чорне, волохате зі страшенно неприємним запахом. Ця істота одразу жпідскочла до Тхора і запищала:
– Пусти мене до себе. У тебе в серці тепло і темно, а тут противне яскраве сонце і галасливий ліс.
– А ти хто? – запитав Тхір.
– Я Безобразік, – сказала волохата істота. – Ти зі мною вже давно дружиш і годуєш мене.
– Я тебе годую? – здивувався Тхір.
– Так, звичайно. Ми, Безобразіки, ростемо з кожною некрасивою думкою і з кожним негарним вчинком, а потім, коли виростаємо, можемо запросто заповнити собою все серце, і місця в ньому для Краси вже не залишається.
– Так це, виходить, ти всі мої сни красиві прогнав, – розсердився Тхір. – Так це, значить, через тебе я перестав Красу навколо помічати?
Тхору спочатку навіть захотілося вкусити Безобразіка, та він не став цього робити, а повернувся і швидко зник у лісі. Поки Тхір біг назад, до своєї нори, він весь час згадував слова Безобразіка про те, що трапляється від негарних думок і вчинків. Тепер він знав, звідки всі його неприємності, і вирішив обов’язково розшукати Красу і повернути її в своє серце.
Точно нікому не відомо, зміг Тхорик знайти свою Красу чи ні, та тільки через деякий час він дуже змінився. Тепер він завжди ходить чистий, постійно вилизує і вичищає свою шкірку, тримає в чистоті нору і любить довго грітися на приємному і лагідному сонечку, милуючись звуками і фарбами рідного лісу.
 
 
Божевільний ліс
Той далекий рік, про який піде мова, видався дуже нелегким для мешканців одного лісу. І не тільки тому, що в цей рік у ліс врізався вогненний метеорит, що змусив сильно затрястися землю, але ще й тому, що в цьому ж році сталося три повені, дві пожежі і додатково до всього пронеслося аж п’ять найсильніших ураганів, які повалили безліч дерев .
Першими цих страшних напастей і потрясінь не витримали їжаки. Вони дружно заявили, що прийшов кінець світу і що, якщо земля, вода, вогонь і повітря не хочуть жити спокійно і за правилами, не чіпаючи інших, то і вони, їжаки, теж відмовляються жити в світі і в гармонії зі своїми лісовими сусідами. З цього моменту колючі їжачки стали ходити не вночі, як зазвичай, а вдень, зовсім не за правилами, і де їм заманеться. Вони потрапляли на дорозі під лапи звірів, а вночі, до великого незадоволення багатьох, зі своєю колючою шубою без дозволу забиралися спати в чужі нори. Незабаром інші звірі, і навіть деякі рослини, чиї нерви не витримали стількох труднощів і потрясінь, вирішили наслідувати прикладові їжаків і залишок життя прожити без дотримання стародавніх лісових правил і законів.
– Нащо нам потрібні згода і добре співіснування, коли ми ось-ось можемо померти від чергового стихійного лиха, – міркували тварини. І вони дійсно стали швидко забувати про те, що в природі всі повинні жити в гармонії та злагоді один з одним, жити разом у спільноті, намагаючись не заважати своїм сусідам.
Квіти стали розкривати свої пелюстки не вранці, а коли їм заманеться, бджоли стали набагато менше збирати меду, а тому вільний час від неробства стали дружно ганятися за ведмедями по лісу. Ведмеді, переслідувані бджолами, шукаючи притулку, розвалили і поламали безліч заячих, лисячих і вовчих нір. Вовки, щоб досадити всім, стали ще голосніше і довше ночами вити на місяць, заважаючи спати. Бобри ніяк не могли через виття заснути і вирішили працювати вночі наосліп. Не розбираючись у темряві вони підточували зубами дерева і валили їх разом із совами та білками, які жили на них. Білки з дерев почали кидатися обгризеними шишками та шкаралупою горіхів. Лосі, яких розгнівали шишки, почали  колупати рогами дерева, а дерева, щоб заподіяти шкоду мурашкам і мухам стали випускати багато липкої смоли.
Змії, лосі, комарі, миші, кабани, мухи, птахи – всі ніби збожеволіли і розучилися жити в гармонії та злагоді один з одним. Кожен робив тільки те, що хотілося йому, зовсім не зважаючи на своїх сусідів. Якби на той момент хтось із людей зайшов погуляти до лісу, то він одразу ж стрімголов вибіг би звідти, тому що в такому лісі відпочити людині було б просто неможливо. На нього б налетіли бджоли, навколо нього носилися б сердиті ведмеді, вовки, лосі, поруч валилися б підточені бобрами дерева, а на голову сипався би град обгризених шишок і горіхової шкаралупи.
Кому ж приємно жити в лісі, в якому всі забули закони гармонії, любові та мирного співіснування? Звірі стали поступово один за одним тікати з божевільного лісу, і незабаром ліс спорожнів. Не було чутно голосів птахів, не видно квітів, загиблих без квітів бджіл, немає звичного дзижчання комах. Став ліс якимось тихим, нерадісним і неживим. Видно, і справді люди кажуть, що там, де порушені гармонія і злагода, спалахують ворожнеча і сварки, які навіть великий ліс можуть зробити напівмертвим і позбавленим життя.